Новорічні та різдвяні свята дарують нам рідкісну можливість не лише відпочити в колі рідних і друзів, але й викроїти час для спокійного читання.
У ці дні навіть доросла, не схильна до фантазій та містики людина в глибині душі сподівається на зустріч з чудом. І, буває, ці сподівання здійснюються – в усякому разі, в книжках, присвячених цьому казковому періоду. Книжок таких, а також театральних п'єс і кінофільмів незліченна кількість. Але є серед них одна повість, яку напередодні Різдва обов'язково читають і перечитують у багатьох родинах, що живуть у різних країнах і на різних континентах. Мова про "Різдвяну пісню в прозі" Чарльза Діккенса – книжку, що стала класикою світової літератури і не втрачає актуальності вже понад 170 років. Це оповідь про диво Різдва і його всепереможну силу, яка навіть найогиднішого мізантропа і жмикрута може перетворити на добру і благородну людину.
"Це радісний час – дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні у всьому календарі, коли люди, наче за мовчазною згодою, вільно розкривають одне перед одним свої серця і бачать у своїх ближніх – навіть у незаможних і знедолених – таких же людей, як і вони самі…, – такі слова вкладає автор в уста одного з героїв книжки. – Хоча це і правда, що на Різдво у мене ще жодного разу не додалося ні єдиної монетки в кишені, я все одно вірю, що воно приносить мені добро і буде приносити добро. Тож хай живе Різдво!"
Утім, ані ці слова, ані саме це світле свято зовсім не гріють душу її головному персонажу (про такого навіть не хочеться казати "герой"). Ебенезер Скрудж на початку розповіді не має жодних сантиментів до Різдва. Він настільки змертвілий не лише душею, але й зовнішньо, що часом його навіть плутають з його покійним компаньйоном, ім'я якого залишилося лише в назві фірми "Скрудж і Марлі". Старого Скруджа не цікавить геть нічого, окрім грошей (до речі, навіть ім'я, що його обрав для головного героя своєї повісті Чарльз Діккенс, – "Scrooge" з англійської перекладається як "скнара"). Тож і свята для нього – це марна витрата часу, а турбота про ближнього і допомога нужденним – марна витрата сил і грошей. Та все змінюється на Святвечір. І три Духи Різдва – Дух Різдва минулих років, Дух нинішнього Різдва і Дух Різдва майбутнього, показують йому те, яким він був і чому став таким, яким є; яким без нього буде нинішнє Різдво і….
А втім, не переказуватиму сюжету, бо книжку варто прочитати самому. Додам лише, що потрясіння, які пережив старий загнибіда тієї ночі, зробили з нього зовсім іншу людину.
Невеличка повість "Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами" стала родоначальником цілого літературного жанру – жанру різдвяних чи святочних історій. Звісно, у нього були й інші джерела: середньовічні містерії – драми на релігійні теми, усні народні оповідки про чудасії та перетворення, що розповідалися у святочні вечори, але в літературу ці розповіді ввів саме Діккенс. При цьому в "Різдвяній пісні" вже присутні всі ознаки жанру: переміщуючись у часі й просторі, герой опиняється на усіх трьох рівнях світобудови – у пеклі, на землі й у раю. Відбувається потрясіння і починається духовне очищення. Врешті-решт, усвідомивши нікчемність дотеперішнього способу життя і відчувши, що розплата за нього буде жорстокою і страшною, він обирає новий шлях – відродження в собі людини, створеної за образом і подобою Бога.
Цікаво, що спочатку Чарльз Діккенс планував писати зовсім іншу книжку. Своїм народженням "Різдвяна пісня" та ще чотири повісті, що були об'єднані під однією обкладинкою під назвою "Різдвяні повісті", зобов'язані економісту Саутвуду Сміту – члену урядової комісії з питань дитячої праці. Він привернув увагу популярного письменника до вражаючих фактів жорстокої експлуатації дітей на фабриках і попросив виступити в пресі за ухвалення закону про обмеження робочого дня для робітників.
Діккенс, який дуже добре пам'ятав той період свого дитинства, коли йому самому довелося щодня працювати по десять годин на виробництві вакси (цей свій досвід він пізніше описав у романі "Девід Копперфільд"), відразу пристав на пропозицію і вирішив написати памфлет "До англійського народу, на захист дитини-бідняка". Однак згодом змінив плани: з-під його пера вийшли задумані як соціальна проповідь у художній формі "Різдвяні повісті", першою з яких була саме “Різдвяна пісня”. Художня казкова форма, барвистий, дещо орнаментальний, стиль і цікаві сюжети, поруч із порушеними в них важливими соціальними і морально-етичними проблемами, зробили ці оповіді надзвичайно популярними серед читачів багатьох поколінь. А "Різдвяну пісню" – найвідомішим у світовій літературі твором, присвяченим Різдву.
Її безліч разів інсценізували різні автори. А з появою кінематографа "Різдвяна пісня" почала переможну ходу й кінотеатрами світу. Перша її екранізація була показана глядачам ще в 1901 році під назвою "Скрудж, або Привид Марлі", потім майже кожне десятиріччя з'являлися докладні кіноверсії, у тому числі анімаційні або іронічні варіації "за мотивами". Один з останніх фільмів відзнято у 2009 році, тож напевно, можна очікувати, що невдовзі у черговій країні поставлять черговий фільм про дива на Святвечір, які перетворюють старого скнару на добряка і філантропа.
Українські читачі познайомилися з діккенсовою "Різдвяною піснею" в 1880 році. Того року вона вперше була видана у Львові в перекладі Євгена Олесницького під назвою "Святий Вечір". Згодом було ще кілька перекладів різних письменників і багато перевидань. Ім'я Скрудж стало прозивним: навіть тепер у розкладі одного з київських турбюро є екскурсія "Дегтярьов – київський Скрудж і щедрий благодійник". Та й назву повісті час від часу подибуємо на київських афішах. Скажімо, цьогоріч за день до католицького Різдва і в новорічний вечір на сцені Київського будинку офіцерів йтиме "Скрудж, або Різдвяна пісня в прозі" в інтерпретації Театру на Липках у постановці Костянтина Дубініна.
Отож ті, хто вже знайомий з дивовижною історією містера Скруджа, будуть, напевно, задоволені від ще однієї зустрічі з нею, а тим, на кого лише чекає це знайомство, можна хіба що трохи позаздрити.