28 січня цього року виповнюється 70 років від дня народження першого космонавта (астронавта) незалежної України Леоніда Костянтиновича Каденюка. На жаль, він не дожив до свого ювілею – раптова смерть спіткала його 31 січня 2018-го. Ця втрата стала шоком для всіх, хто його знав. Здавалося б, льотчик, космонавт, який має міцне здоров'я, а не витримало серце. Серце, яке витримувало безліч фізичних навантажень, не завжди здатне перенести навантаження моральні. У кожного – своя доля…
28 січня 1951 року у стародавньому селі Клішківці Чернівецької області в родині сільських вчителів Костянтина Микитовича та Ніни Андріївни Каденюків народилося двоє хлопчиків-близнюків, яких батьки назвали Леонідом та Сергієм.
Старший на 15 хвилин Леонід невдовзі почав виявляти неабиякі здібності до навчання і в 1967 році закінчив середню школу зі срібною медаллю. У ті часи багато школярів мріяли про польоти в космос. Шлях до них тоді лежав через військову авіацію. Можливо, саме це спонукало медаліста Каденюка вибрати свій життєвий курс – і того ж року він став курсантом Чернігівського військового училища льотчиків. Бажання літати було настільки великим, що 16-річному Леоніду, щоб відповідати вступним вимогам, вдалося якимось чином виправити документ про народження, зробивши себе на рік старшим.
За чотири роки навчання Леонід опанував польоти на надзвукових літаках-винищувачах, і в 1971 році був призначений льотчиком-інструктором рідного училища. А стати наставником майбутніх пілотів усюди в світі пропонують лише наймайстернішим у льотній справі фахівцям. За п'ять років інструкторської роботи він навчив літати 15 курсантів.
У серпні 1976 року в його житті сталася неочікувана, але омріяна і щаслива подія. Після проведення ретельного відбору серед військових льотчиків СРСР Леоніда Каденюка зараховують до загону радянських космонавтів. Цю подію можна порівняти з відбором 1960 року, коли першим космонавтом Землі був обраний Юрій Гагарін!
Цей загін космонавтів виявився унікальним. За півроку до відбору до нього було прийнято урядове рішення про створення в Радянському Союзі багаторазової космічної системи, яка пізніше отримала назву "Енергія-Буран". Передбачалося створення "космічного літака", керувати яким повинні були "спеціальні пілоти". Одним із них і став Леонід Каденюк. Загін був суто військовим з особовим складом всього лише з 16 осіб.
Досвіду звичайного льотчика для такого загону не вистачало, і Леонід Каденюк, паралельно із заняттями у Центрі підготовки космонавтів, почав навчатися в школі льотчиків-випробувачів Державного НДІ Військово-Повітряних Сил. Менш ніж за рік він опанував польоти на різних літаках – від винищувачів кількох типів до бомбардувальників і пасажирських лайнерів. Після закінчення 30 січня 1979 року загальнокосмічної підготовки та отримання кваліфікації космонавта-випробувача Каденюк продовжив активну льотно-випробувальну роботу і 25 січня 1982 року був призначений на посаду космонавта-випробувача багаторазових космічних систем Державного НДІ ВПС у м. Ахтубінськ (Астраханська область Російської Федерації). Здавалося, ось воно – здійснення мрії, до космосу вже зовсім близько! Та раптом у березні 1983 року його відраховують з елітного загону космонавтів через проблеми в особистому житті. Такі тоді були часи – біографія космонавта повинна була бути бездоганною…
Це був перший важкий життєвий удар, і Леонід Каденюк його з честю витримав. Він продовжив звичайну льотно-випробувальну роботу, освоював нові типи літаків, долав аварійні ситуації в польотах, які могли коштувати йому життя.
Леонід Костянтинович наполегливо прагне повернутися на космічний шлях. Щоб отримати необхідні для космонавта професійні знання інженера-механіка, він знову навчається – у Московському авіаційному інституті на літакобудівному факультеті. Врешті-решт у жовтні 1988 року його знову зараховують до загону космонавтів-випробувачів НДІ ВПС, де він розпочинає індивідуальну підготовку за програмою "Буран" і готується до польотів на космічному кораблі "Союз-ТМ".
15 листопада 1988 року система "Енергія-Буран" здійснила перший випробувальний політ у безпілотному режимі. Передбачалося ще декілька польотів космічного літака, але за участю космонавтів лише в орбітальних операціях, у тому числі – виконання рятувальних робіт з використанням космічного корабля "Союз-ТМ". Леонід Каденюк був призначений в групу космонавтів-рятувальників. Його перший політ у космос мав відбутися в грудні 1991 року. Крім того, планувалося його призначення командиром одного з екіпажів першого пілотованого польоту "Бурана" у 1993 році… Але у грудні 1991 року Радянський Союз розпався, виконання програми "Енергія-Буран" припинилося, а загін космонавтів-випробувачів було розформовано. Це стало другим тяжким життєвим ударом для Леоніда Каденюка…
До 1996 року він продовжував свою службу льотчиком-випробувачем у Військово-Повітряних Силах Росії, потім звільнився за власним бажанням і прийняв українське громадянство.
Ще з 1990 року, коли в Україні почали впевнено проростати паростки незалежності, виникла ідея відправити на орбітальну станцію "Мир" повністю український екіпаж. Його командиром планувалося призначити саме Каденюка. Цього не сталося, проте на єдиного космонавта-українця звернуло увагу керівництво молодої незалежної держави.
З 1992 року Україна позиціонує себе у світі як космічна держава, адже у спадок від Радянського Союзу їй дістався великий ракетно-космічний потенціал, але без власної пілотованої космонавтики. На той час готувати та відправляти людей у космос могли лише США та Російська Федерація. З Росією домовитися не вдалося, а після перемовин зі Сполученими Штатами у 1994 році було прийнято рішення про можливість польоту українця на американському "Шаттлі". Передбачалося, що в польоті він виконуватиме роль астронавта-дослідника – фахівця з корисного навантаження.
До 1996 року Національне космічне агентство та Академія наук України вирішували організаційні питання та готували наукову програму польоту.
Серед 28 кандидатів на політ були відібрані четверо, серед них і Леонід Каденюк. Саме йому фахівці NASA віддали перевагу, оскільки він повністю пройшов космічну підготовку, а "Шаттл" і "Буран" за своїми технічними можливостями були дуже схожими. НАН України узгодила з NASA програму космічних експериментів у галузі ботаніки.
І льотчик-випробувач 1-го класу, полковник запасу Леонід Каденюк призначається молодшим науковим співробітником Інституту ботаніки НАНУ. Якщо це був і не життєвий удар, то безумовно переломний момент у житті, єдиний шанс здійснити свою космічну місію. Хоча і не командиром корабля, а лише фахівцем-ботаніком…
Наприкінці 1996 р. Леонід Каденюк разом із дублером Ярославом Пустовим прибув до Космічного центру ім. Ліндона Джонсона у м. Х'юстон (США) для безпосередньої підготовки до космічного польоту.
Старт системи "Спейс Шаттл" (місія STS-87) відбувся 19 листопада 1997 року. У складі екіпажу – 6 осіб: четверо американців, японець та українець. Політ тривав майже 16 діб. Каденюк виконав усі заплановані експерименти з рослинами, крім того – продемонстрував у космосі державні символи нової України – прапор та гімн. На Землю "космічний човник" повернувся 5 грудня 1997 року. Це був не лише успіх держави, але й особистий успіх нового космонавта, що потребувало відповідної винагороди. Для початку відомий модельєр за домовленістю з НКАУ пошив Каденюку гарний костюм, адже сам він, хоч і космонавт, – грошей на це не мав…
На той час він обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту космічних досліджень НАНУ, і тільки в січні 1998 року його було призначено начальником управління авіації Сил Протиповітряної оборони України. 20 січня 1998 року Каденюк стає генерал-майором. Пізніше він став заступником генерального військового інспектора при Президентові України, який ще поклав на нього обов'язки свого позаштатного помічника з питань авіації та космонавтки. Звання Героя України Леонід Каденюк отримав лише 3 грудня 1999 року. Йому було вручено орден "Золота Зірка" за номером 4.
У травні 2002 року Каденюка обирають депутатом Верховної Ради України від Чернівецької області. Політичне життя його захоплювало, він працював над проблемами своїх виборців, а на посаді заступника голови Комітету з національної безпеки та оборони ініціював ідею створення в Україні власного загону космонавтів. Планувалася підготовка до тривалої експедиції українського космонавта на Міжнародну космічну станцію у 2006-2008 роках. Але для цього були потрібні чималі державні кошти, яких не знайшлося…
Каденція народного депутата закінчилася 2006 року. Леонід Каденюк продовжив працювати в комісії з питань космічної діяльності при Президентові України, а з 2011 року став радником Прем'єр-міністра України з питань авіації і космонавтики. Проте обов'язок "помічника" або "радника" пропонувати, але нічого не вирішувати. А в Державному космічному агентстві України для нього посади не знайшлося…
Діяльність Леоніда Костянтиновича продовжилась на громадських засадах – член правління Українського молодіжного аерокосмічного об'єднання "Сузір'я", з 2015 року – президент Аерокосмічного товариства України. Це були громадські організації, які майже не мали впливу на державну космічну політику. Скільки життєвих ударів він витримав за останні 20 років життя – важко порахувати, спитати можна було б лише у нього…
У КПІ ім. Ігоря Сікорського його не лише глибоко шанували як першого космонавта незалежної України, але й справедливо вважали колегою і другом: він був заступником голови Наглядової ради університету, радником ректора і почесним доктором факультету авіаційних і космічних систем, неодноразово брав участь у Наукових читаннях у Державному політехнічному музеї та в заходах, присвячених історичним космічним подіям. Він мріяв про новий космічний політ. Але не судилося. 31 січня 2018 року під час ранкової пробіжки серце його зупинилося….
4 квітня 2020 року у першому корпусі університету було встановлено барельєф з портретом Леоніда Костянтиновича Каденюка. А у відділі історії авіації і космонавтики Державного політехнічного музею експонується бронзове погруддя Леоніда Каденюка роботи скульптора, народного художника України Валентина Івановича Зноби, створене ним після тріумфальної української космічної місії. 28 січня, в день народження українського космонавта, біля нього завжди квіти…