Підвищення якості підготовки фахівців пов'язувалося з поліпшенням усієї навчально-методичної роботи — методичних доповідей на засіданнях кафедр і вчених рад, розробкою нових лабораторних і практичних завдань, наочних посібників, проведенням відкритих занять, прищепленням студентам навиків самостійної роботи.
Велику роль у розв'язанні цих завдань продовжувала відігравати методична рада. За час від жовтня 1949 до липня 1956 р. на засіданнях методичної ради й семи загальноінститутських конференціях заслухано десятки доповідей з актуальних тем навчально-методичного процесу, наприклад, «Філософське розуміння основ законів термодинаміки» (проф. М. О. Кичигін), «Методичні поради до викладання основ динаміки» (проф. М.О. Кильчевський), «Лекції з термообробки металів» (проф. В.Н. Гриднєв), «Про тематику дипломного проектування» (проф. М.М. Васильєв), «Про захист дипломних проектів» (проф. Б.С. Лисін) та ін.
Значна увага приділялася методиці проведення лабораторних робіт і практичних занять, організації виробничої практики, курсовому проектуванню, контролю за самостійною роботою студентів та ін. [29, с. 203]. Методична рада підготувала і видала друком посібник «До методики складання вступних лекцій», вона також порушувала питання, пов'язані з участю у навчальному процесі новаторів виробництва. Саме у ці роки кращих виробничників почали залучати до читання лекцій у студентській аудиторії. Тільки 1951/52 н. р. на механічному, зварювальному, теплотехнічному і хіміко-технологічному факультетах виступили робітники-передовики, знатні майстри, інженерно-технічні працівники заводів Новокраматорського, «Ленінська кузня», Подільського ім. С. Орджонікідзе, ГЕС-3. Постійним лектором був відомий новатор виробництва — токар-швидкісник В. К. Семінський [43, с. 57].
Велика увага приділялась розробці нових лабораторних завдань, виготовленню наочних матеріалів, виданню підручників і навчальних посібників, оновленню і складанню нових навчальних програм. Тільки у 1950—1955 рр. в інституті було проведено понад 1600 нових лабораторних робіт і завдань, виготовлено понад 3,5 тис. схем, діаграм, макетів та інших наочних посібників. Переглянуто і складено близько 600 навчальних програм, підготовлено до друку понад 100 рукописів навчальних і навчально-методичних посібників, видано 14 підручників, у тому числі з теоретичної механіки, нарисної геометрії, загальної хімії [29, с. 201].
У цей час назріла необхідність ліквідувати надмірну спеціалізацію і перейти до підготовки інженерів широкого профілю; усунути паралелізм у викладанні суміжних дисциплін, скоротити кількість обов'язкових занять студентів упродовж тижня при одночасному збільшенні годин на самостійну роботу, зменшити кількість заліків та екзаменів на сесії; поліпшити якість виробничого навчання, курсового і дипломного проектування. Було вжито заходів щодо вдосконалення роботи методичної ради: переглянуто її склад, структуру та напрямки діяльності, створено комісії з контролю за якістю занять, публікації методичних матеріалів процесу підвищення кваліфікації, з питань політехнізації середньої школи, організації і планування самостійної роботи і виробничої практики студентів, кінофікації навчального процесу, обміну досвідом роботи. Очолював методичну раду заступник директора з навчальної роботи, постійну участь у роботі комісії брали понад 80 викладачів . 104].
За такими ж принципами будувалась методична робота кафедр. ч Широко практикувалися навчально-методичні семінари. Перший з них було організовано на кафедрі теоретичної механіки, а пізніше аналогічні семінари почали працювати й на інших кафедрах. На кафедрі теоретичних основ електротехніки у семінарі постійно брали участь викладачі інших вузів міста, співробітники інститутів АН УРСР. Успішно працювали семінари при кафедрах термічної обробки металів і металознавства, металургії чавуну, технології машинобудування, опору матеріалів. 1955/56 н. р. на хіміко-технологічному факультеті було організовано науково-методичний семінар, що об'єднував викладачів трьох хімічних кафедр факультету.
Важливою проблемою навчально-методичної діяльності було подальше вдосконалення навчальних планів і програм з метою розширення профілю підготовки фахівців, запровадження нових дисциплін, що грунтувалися б на останніх досягненнях науки і техніки.
На загальноінститутських методичних конференціях обговорювалися питання методики викладання окремих проблем, розділів пропонованих дисциплін, курсів загалом. Так, на конференції, що відбулася 1955/56 н. р., було заслухано і обговорено доповіді «Викладання розділу курсу з питань розрахунку на втомленість» (проф. Г.С. Писаренко), «Про викладання деяких питань теорії функцій у курсі математичної фізики» (проф. О. С. Смогоржевський). 1956/57 н. р. заслухано доповіді на теми: «Методика викладання курсу з обробки металів тиском» (проф. Т. М. Голубєв), «Методика викладання курсу технології інструментального виробництва» (доц. 3. Д. Христич).
Головна увага зосереджувалась на викладанні найважливіших проблем, засвоєння яких було необхідною умовою підготовки інженерів, а нескладні описові розділи планувалися на самостійне опрацювання. На кафедрі теоретичної теплотехніки, наприклад, у курсі «Паровипаровувані прилади» студенти самостійно вивчали розділи «Конструкції теплообмінних апаратів» і «Схеми випарних приладів», у курсі «Промислові печі» — розділи «Основні типи скловарних печей» і «Печі кольорової металургії». На кафедрі ливарного виробництва до обов'язкового курсу було включено новий розділ з автоматизації технологічних процесів у ливарному виробництві, а на кафедрі фізики металів докорінно змінено навчальний план підготовки інженерів-металофізиків [45, с. 85; 46, с. 100].
Істотних змін зазнали навчальні програми з курсу «Теорія металургійних процесів», що повністю «розчинилися» в курсі фізичної хімії. Було внесено зміни до розподілу лекційних і лабораторних годин з цього курсу — за рахунок лекційних годин тричі збільшився час на проведення лабораторних занять. У курсі «Металургія чавуну» було значно змінено практичну частину: основну увагу приділено викладу методів управління процесом плавки на основі показників контрольно-вимірювальних приладів із включенням автоматики [47, с. 95].
На гірничому факультеті було узгоджено навчальні програми з курсів «Загальна геологія» і «Кристалографія», «Основи гірничого електроприводу» і «Гірнична автоматика і телемеханіка». Вчені кафедр радіоприймальних приладів та електроприладобудування спільно переглянули програми деяких курсів. Узгоджено також програми з курсів «Фізична хімія» і «Теоретична електротехніка». Методична рада розробила рекомендації для кафедр щодо покращення організації самостійної роботи студентів. Вони були викладені в брошурі «Пам'ятка студентові І курсу» [45, с. 91].
У результаті підвищення теоретичного рівня викладання колектив інституту досяг високих показників у навчальній роботі. 1950/51 н. р. іспити склали 94 % студентів, у тому числі на «відмінно» і «добре» майже 80 % [22, с. 178]. Приблизно такий рівень успішності зберігався до кінця 50-х років. Проте у наступні роки ці показники дещо знизилися. Причина полягала насамперед у тому, що з середини 50-х років відбулися якісні зміни у середовищі студентів. Затверджені 1955 р. правила прийому до вузів надавали пільги при вступі особам, які мали стаж практичної роботи та демобілізованим із лав Радянської Армії. Такі особи складали близько 40 % загальної кількості прийнятих, а 1960р.— 80 %. Починаючи з 1960 р., було дозволено також приймати до вузів молодь, яка одержувала направлення підприємств, будівництв, колгоспів і радгоспів. Для цих студентів установлювалась підвищена стипендія, а по завершенні навчання вони повертались на свої підприємства. Так, 1960 р. на таких умовах до вузу було зараховано 360 студентів [39, с. 143]. Звичайно, оновлення складу студентів мобілізованими з армії та виробничниками мало певний позитивний момент: вузи поповнювались зрілими молодими людьми, багато з яких мали не тільки уявлення про свою майбутню спеціальність, а й морально загартувалися в трудових та армійських колективах. Але ж велика перерва у навчанні — два і більше років— не могла не відбитися на їхніх знаннях. Так, серед зарахованих 1959 р. студентів на вступних іспитах з математики одержали задовільні оцінки 49 %, з фізики — 48,5 % [42, с. 8].
Становище ускладнювалось й тим, що наприкінці 50-х років істотно змінились форми навчальної роботи з тими студентами, які не мали виробничого стажу. Такі студенти зобов'язані були упродовж двох років поєднувати навчання з виробничою практикою на робочих місцях за обраним фахом. Наприклад, серед 1540 студентів, прийнятих 1960 р. на перший курс, 564 поєднували навчання з роботою на виробництві. Всього 1960 р. працювали на виробництві і навчалися 1322 студенти, з них 564 першокурсники працювали учнями на заводах, 622 другокурсники — робітниками і 125 п'яти-курсників — інженерно-технічними працівниками. Звичайно, вчитися і працювати одночасно було нелегко, що й зумовлювало зниження успішності.
Організація навчального процесу ускладнювалась також різноманітністю фахів, за якими провадилася в інституті підготовка інженерів, різнохарактерністю виробництв, для яких готувалися фахівці, багатозмінністю роботи підприємств, їх розосередженістю в територіальному плані та ін.
За таких умов кафедрам довелося, з одного боку, організувати двопоточні (удень і увечері) навчальні заняття, з другого — перенести частину занять безпосередньо за місцем роботи студентів, як це було зроблено для тих, хто працював на шахтах Ново-Волинська. Для кращої підготовки працюючої молоді до вступу у вуз було відкрито восьмимісячні підготовчі курси, на яких 1958 р. при інституті навчалось 700 слухачів і на підприємствах Києва — 250, 1959 р.— 880 і 760 слухачів відповідно [42, с. 7].
Поряд з цим в інституті провадилися пошуки нових форм організації навчального процесу. Кафедри почали практикувати складання календарних планів, які доводилися до кожного студента. Було переглянуто співвідношення лекційних і практичних занять, зміст і обсяг програм, домашніх завдань, перелік обов'язкової літератури. Читання лекцій і проведення лабораторних занять доручалось досвідченим і висококваліфікованим викладачам. Методична рада вивчила стан справ на деяких кафедрах, організувала серію відкритих лекцій провідних професорів інституту, зокрема К.І. Ващенка, В.С. Кочо, Н.П. Воллернера та ін. [48, с. 107]. Для студентів, які не встигали з деяких дисциплін, кафедри математики, хімії, нарисної геометрії організували додаткові заняття, проводили позапланові консультації, запровадили шефську допомогу сильніших студентів слабшим. Посилилась увага до забезпечення навчального процесу наочними посібниками.
Водночас із збільшенням загальної чисельності студентів розширювалась підготовка кадрів за спеціальностями хімічна технологія, автоматика, обчислювальна техніка, радіоелектроніка та інші галузі нової техніки. Так, на радіотехнічному факультеті почалася підготовка інженерів за спеціальностями промислова електроніка, гіроскопічні прилади; на гірничому — автоматизація процесів у гірничій промисловості; на електротехнічному — математичне і лічильне обладнання і прилади, автоматизація процесів виробництва і розподілу електроенергії, автоматизація і телемеханіка; на механічному — автоматизація процесів прокатного виробництва; на теплотехнічному — автоматизація теплоенергетичних процесів електростанцій.
Відбулось укрупнення ряду кафедр, наприклад, на базі кафедр загальної хімії і неорганічної хімії, нарисної геометрії і графіки, шахтного будівництва, рудничного кріплення і гірничо-будівельних споруд, англійської і німецької мов створено 4 кафедри — загальної і неорганічної хімії, нарисної геометрії і креслення, гірничо-шахтних споруд, іноземних мов. Вилучення з програм застарілих розділів дозволило усунути дублювання навчального матеріалу і поглибити вивчення загальнотеоретичних дисциплін: математики, фізики, механіки, хімії. Розпочалося викладання нових розділів і курсів, що відповідали сучасному розвитку науки і техніки — автоматика і телемеханіка, лічильні прилади, програмне управління. Це дозволило створити спеціальні кафедри: електронних та іонних приладів, обчислювальної техніки, діелектриків та напівпровідників, автоматизації металургійних процесів.
Підвищилася роль курсового і дипломного проектування. Головна увага тепер зосереджувалась на тому, щоб максимально наблизити курсові та дипломні проекти до проблем виробництва і науки, навчити студентів творчо мислити, застосовувати набуті знання на практиці. Кращим засобом досягнення цього було реальне проектування, тобто виконання проекту на замовлення виробництва під керівництвом кафедри. 1957 р. таких реальних проектів було 14, а 1958 р.— 151.
1958/59 н. р. реальні дипломні проекти на радіофаку становили 70 %, їх захист відбувався на підприємствах. На факультеті хімічного машинобудування 50 % дипломних проектів було виконано за завданнями підприємств, із них 38 прийнято заводами для впровадження [49, с. 133]. 1959/60 н. р. із 1537 дипломних проектів 453 захищено як реальні дипломні проекти, із них 320 — виконано на виробництві [42, с. 135]. 1961 р. із 1675 дипломних проектів більшість захищено як реальні [50, с. 119].
Цінну ініціативу проявив колектив радіотехнічного факультету. Студенти п'ятих курсів замість переддипломної практики направлялися в конструкторські бюро і лабораторії, де впродовж року працювали на інженерно-технічних посадах, розробляли дипломні проекти як планові роботи підприємств. Одночасно провадилася вечірня форма навчання. Як відзначалося у звіті інституту за 1961 р., робота дипломників радіотехнічних спеціальностей на інженерно-технічних посадах дала хороші результати. На цьому факультеті з метою поліпшення конструкторської підготовки майбутніх інженерів у травні 1960 р. було організовано студентське проектно-конструкторське технологічне бюро (СПКТБ), яке зіграло велику роль у впровадженні в навчальний процес реального курсового і дипломного проектування, у зміцненні зв'язку інституту з виробництвом. Члени СПКТБ, а їх спочатку було ЗО чоловік, виконували роботи на замовлення підприємств за госпдоговорами. Почин радіотехніків підтримали і на інших факультетах, зокрема на хіміко-технологіч-ному і теплофізичному. У січні 1961 р. в інституті[працювало три відділення СПКТБ: радіотехнічне, що об'єднувало 35 студентів, хімічного машинобудування — 25, теплотехнічне — 20 студентів. Пізніше до роботи бюро підключилися студенти механічного, електротехнічного та інших факультетів.
Актуальними залишалися також питання підготовки і видання підручників і навчальних посібників. До початку 1955 р. книжковий фонд бібліотеки складав 500 тис. примірників, більше половини з них — підручники і технічна література, близько 40 тис.— соціально-економічна література. На 1 січня 1957 р. у фондах бібліотеки зберігалося вже 768 756 примірників літератури [51, с. 10]. Проте і така кількість книг не задовольняла потреб студентів, особливо, якщо враховувати впровадження нових дисциплін, спецкурсів тощо, з яких підручників і навчальних посібників ще не було.
У зв'язку з цим особливого значення набула ініціатива викладачів у найкоротший термін забезпечити студентів підручниками та навчально-методичною літературою з основних дисциплін навчального плану. Спільними зусиллями вже 1959 р. було видано 115 найменувань навчальної та навчально-методичної літератури — конспектів лекцій, навчальних посібників, підручників з технології металургійних процесів, хімії та інших — загальним обсягом 788 друкованих аркушів. На початку 70-х років книжковий фонд бібліотеки перевищив 1 млн примірників.
У формуванні творчих починань майбутніх фахівців істотну роль відігравала студентська наукова робота, що поєднувалася з навчальним процесом. До гуртків СНТ залучалося дедалі більше студентів, зростала якість експериментальних досліджень. 1952/53 н. р. у 80 гуртках, об'єднаних у 12 секцій, брали участь 2500 студентів.
1955 р. відбувся конкурс на кращу раціоналізаторську пропозицію дипломантів, на якому другу премію одержав студент електроакустичного факультету А.Г. Алмухамедов за розробку електронно-імпульсного методу вимірювання детонацій. Пізніше, під час переддипломної практики на кіностудії «Мосфільм», А.Г. Алмухамедов звернув увагу на те, що в роботі звукоцеху вимірювання детонацій було одним із болючих питань. Запропоноване ним розв'язання цього питання комісія бюро по раціоналізації і винаходах студії визнала технічним удосконаленням. Студія його впровадила і направила матеріали для використання до науково-дослідного кі-нофотоінституту, головного управління по виробництву фільмів і Всесоюзного науково-дослідного інституту звукозапису.
Студент електрофакультету В. Дем'яненко упродовж трьох років працював у науковому гуртку при кафедрі вимірювальних приладів. Під час переддипломної практики на заводі «Точелектропрйлад» винайшов прилад, що дозволив проводити вимірювання в електро-колі з різними частотами. На міському конкурсі наукової творчості його робота була удостоєна першої премії.
Подальшому розвитку студентської наукової творчості сприяло впровадження індивідуальних графіків виконання навчального плану, складених з урахуванням проведення студентами, які успішно займалися науковою роботою, самостійних досліджень. У цей період значно збільшилась кількість студентських науково-експериментальних досліджень. Студент п'ятого курсу гірничого факультету О. Міхнов, працюючи гірничим майстром на шахті № З Волинського рудоуправління, у період переддипломної практики сконструював стояк для підтримки покрівлі кріплення під час роботи комбайна « Донбас-1». Його винахід було схвалено техрадою шахти і впроваджено в одній із лав.
У травні 1957 р. відбувся міський конкурс наукових товариств вузів Києва, в якому взяло участь 16 студентських колективів. За кращу організацію наукової роботи серед студентської молоді перше місце завоювало СНТТ КПІ. Особливо було відзначено гуртки при кафедрах акустики і звукотехніки (науковий керівник М.І. Карновський), техніки високих напруг (І.К. Федченко), електрифікації промислових підприємств (Л.О. Радченко). Наприкінці 50-х років у науковій роботі при 63 кафедрах брали участь понад 1000 студентів [42, с. 170].
Зміцнення зв'язку з виробництвом визначало основне спрямування наукової роботи в інституті. З 1954 р. міністерствам і відомствам надавалось право передавати вузам кошти для придбання науково-лабораторного обладнання. Встановилось правило, за яким дослідні макети, лабораторні стенди, зразки машин і апаратури, виготовлені для виконання госпдоговірних науково-дослідних робіт, по їх завершенню переходили у власність відповідних вузів. Таким чином, завдяки виконанню госпдоговірних робіт з'явилася можливість зміцнювати лабораторну та матеріальну базу. Якщо 1951 р. було виконано теоретичних і експериментальних робіт 72, то 1953 р.— 89 [52, с. 169]. У держбюджетній тематиці провідне місце займали теми, які розроблялись за рішенням уряду і належали до найважливіших науково-дослідних робіт. Слід зауважити, що розвиток госпдоговірної тематики стримувався лімітами фінансування, встановленими керівними державними органами.
Важливе значення мали також роботи, що виконувались за угодами про співдружність. У таких роботах брало участь близько 40 кафедр, але провідна роль у їх виконанні належала механічному, електротехнічному, зварювальному, теплотехнічному, хіміко-техно-логічному факультетам. Так, 1954 р. кафедра технології машинобудування дослідила і впровадила прогресивну операційну технологію на 1055 деталей складного виробництва. Понад 7 тис. операцій з механічної обробки і десятки тисяч виробничих режимів різання було розроблено спільно з виробничниками на металорізальних верстатах. Впровадження у виробництво цих винаходів помітно підвищило продуктивність праці. Наприклад, на заводі «Ленінська кузня» було застосовано різьбонарізну головку поліпшеної конструкції для вихрового швидкісного нарізання різьби, що дало можливість підвищити якість роботи.
Кафедра технології металів разом з мотоциклетним заводом розробила класифікацію ковальського браку з визначенням методів його усунення, запропонувала низку раціоналізаторських заходів щодо обробки металу штампуванням [53, с. 178]. Великий обсяг робіт виконували також кафедри котельних і теплосилових установок.
Успішно працював у співдружності з виробниками колектив кафедри металорізальних верстатів. Київському верстатобудівному заводу ім. О.М. Горького було запропоновано нову ескізну схему універсального гідравлічного супорта, який розширював технологічні можливості верстатів і підвищував їхню продуктивність. Для київського залізничного депо колектив кафедри створив переносні фрезерні верстати для обробки трудомістких і верстат для обробки фасонних профілем індивідуального спрацювання бандажів методом швидкісного фрезування.
Відчутну допомогу промисловості на основі угоди про співдружність надавали також інші кафедри інституту, наприклад, вчені кафедри кераміки і скла. Вони розробили технологію впровадження у капсельні маси пірофіліта, що дало великий економічний ефект. Збільшенню виробництва цегли сприяв метод прискореної підготовки силікатної маси, розроблений доц. В. В. Манжурнетом (кафедра загальної технології силікатів і цементного виробництва). Зусиллями кафедри металургії сталі і виробничників досягнуто значних успіхів у справі поліпшення роботи автоматизованих мартенівських печей: удосконалена їхня конструкція, покращена теплова робота, що дозволило зменшити подачу повітря на 10—12 тис. м3 за годину. Реалізація ідеї роботи мартенівських печей на гарячому висококалорійному газі низького тиску дала змогу значно зменшити використання мазуту.
Корисним у розширенні творчих зв'язків з виробничниками і наданні їм допомоги, в ознайомленні з найновішими досягненнями науки стало створення консультаційного пункту, де науковці надавали консультації з питань технології машинобудування, модернізації і автоматизації устаткування та ін. Професори К.К. Хрєнов, В.М. Свєчников, С.С. Рудник, К.І. Ващенко, Г.С. Писаренко та інші консультували робітників не тільки Києва, а й інших міст. Проф. Г.С. Писаренко надав допомогу Ленінградському заводу ім. С.М. Кірова у розв'язанні деяких складних виробничих питань, проф. К.І. Ващенко, доц. О.І. Фірсов, викладач П.В. Аврінський проводили консультації з питань впровадження на підприємствах прогресивної технології лиття, проф. В.Н. Гриднєв, доценти Г.К. Львов, В.Г. Пермяков — з проблем низькотемпературної обробки металів, застосування дашавського газу для цементації.
1955 р. кафедрами інституту виконувалася 161 теоретична і експериментальна робота [45, с. 182]. Особливо вирізнялись такі наукові напрями, як підвищення ефективності радіозв'язку; розробка нових схем комутації для промислових ртутно-випрямних установок; дослідження динамічної міцності і коливань в умовах високих температур з урахуванням розсіювання енергії відповідно до сучасного турбобудування; дослідження поверхневих хвиль, що виникають при співударі пружних тіл; розробка нових типів електричних машин змінного струму; дослідження керамічних флюсів для автозварювання спецсталі та ін. [54, с. 72]. За результатами науково-дослідних робіт на факультетах щорічно проводили підсумкові наукові конференції.
Налагоджувалася видавнича діяльність інституту. За 1952— 1956 рр. кафедрами інституту було підготовлено і опубліковано в різних видавництвах 9 підручників, 70 навчальних посібників, 55 монографій, близько 900 наукових статей у журналах і збірниках [40, с. 233]. За даними на 1 січня 1956 р. практично усі професори, доценти і старші викладачі (понад 80 % викладачів і асистентів) займалися науковими дослідженнями безпосередньо на кафедрах [45, с. 165]. Водночас участь професорів у розробці госпдоговірної тематики була досить обмеженою.
1956 р. міністерствам і відомствам було надано право створювати при вузах спеціальні проблемні лабораторії для виконання актуальних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. У цей час в КПІ було створено лабораторії з питань теплообміну і газової динаміки та напівпровідників (у вузах України їх було лише п'ять). Чимала заслуга у цій справі належала завідуючому кафедрою фізики проф. М.П. Калабухову і декану теплотехнічного факультету доц. О.І. Бутузову. Пізніше за участю проф. О.К. Кудрі було створено радіохімічну проблемну лабораторію на радіотехнічному факультеті. При безпосередньому сприянні завідуючого кафедрою гірничої електромеханіки доц. В.М. Винославського було позитивно розв'язано питання про створення на гірничому факультеті галузевої лабораторії з автоматизації вугільної промисловості [47, с. 151].
1960/61 н. р. в інституті працювало три проблемні (59 співробітників) і десять науково-дослідних (84 співробітники) лабораторій, що дало можливість виконувати комплексні теми силами декількох кафедр. Науково-дослідна робота, що фінансувалася з держбюджету, провадилась з 49 проблем, висвітлюваних у 359 темах. Роботи здійснювалися у творчому співробітництві із заводами Києва, Харкова, Свердловська, Ленінграда та інших міст. У них брали участь 13 кафедр інституту. Робіт за госпдоговорами 1957 р. було виконано на суму 4321 тис. крб., 1958 р. на 6 млн, 1959 — на 14 млн крб. З виконаних 1959 р. робіт впроваджено у виробництво 60 [49, с. 158].
Найважливішими напрямами наукової роботи в цей період були: розроблення системи і теорії автоматизованого електроприводу і автоматичного управління динамічними режимами; створення і впровадження схем перетворення постійного струму, що допускають роботу перетворювачів з випереджаючим кутом зсуву фаз; удосконалення систем розробки корисних копалин; автоматизація виробничих процесів у гірничій промисловості; автоматизація доменних, сталеплавильних, нагрівальних печей; підвищення ефективності радіозасобів і перешкодостійкості радіопристроїв; розробка і дослідження теплових процесів; наукові основи конструювання надпотужних котлоагрегатів та ін. [32, с. 153].
За другу половину 50-х років інститут випустив 8457 інженерів, а за усі повоєнні роки (1946—1960) — 15 243 фахівців, що у сім разів більше порівняно з чисельністю випускників за увесь дореволюційний період.
Серед вихованців КПІ повоєнних років академіки АН України В.І. Трефілов, І.К. Походня, М.В. Новиков, В.В. Немошкаленко, О.Ф. Немець, О.В. Городинський, В.Т. Трощенко, члени-кореспонденти К.Г. Самофалов, О.А. Долинський, А.О. Лебедєв, О.М. Пилянкевич, П.С. Кислий, В.Ю. Тонкаль. Чимало випускників цих років стали керівниками великих господарств, викладачами навчальних закладів України, і зокрема КПІ.